У статті проаналізовано поняття «тьютор», «тьюторський супровід». Здійснено аналіз сучасних досліджень щодо визначення сутності тьюторської діяльності. 
Формулювання проблеми. На підставі аналізу теоретичного матеріалу дослідити проблему тьюторського супроводу студентів з особливими потребами у закладі вищої освіти.
Матеріали і методи. Задля реалізації визначеної мети при підготовці статті використані методи вивчення науково-педагогічної літератури та теоретичного аналізу інформації.
Результати. Підсумовуючи проведене дослідження можна зауважити на тому, що тьюторський супровід сприяє отриманню якісної освіти студентів із особливими потребами, які навчаються за загальним планом або за індивідуальною освітньою програмою. За участю тьютора ця програма будується, відповідно до освітніх можливостей, індивідуальних особливостей, станом соматичного та нервово-психічного здоров'я студента, з обов’язковим урахуванням реальних можливостей освітнього середовища закладу вищої освіти. З огляду на те, що тьютори опікуються проблемами людей з інвалідністю, вони повинні бути доброзичливими, співчутливими, обізнаними з особливостями функціональних обмежень студентів різних нозологій, мають пройти спеціальну соціально-психологічну підготовку. Задля успішної організації роботи тьюторів у закладі вищої освіти необхідно об’єднати зусилля факультетів, кафедр, відділів із освітньої та виховної роботи, а також студентської волонтерської служби.
Висновки. У процесі проведеного дослідження констатовано, що важливим показником ефективності навчання студентів із особливими потребами в закладі вищої освіти за індивідуальною освітньою програмою з тьюторським супроводом є ефективна соціальна взаємодія усіх структурних підрозділів і студентів, що виражатиметься в їх спільній участі в різноманітних заходах, а також у взаєморозумінні та толерантному ставленні один до одного.

Formulation of the problem. Based on the analysis of the theoretical material the problem of the tutorial support of the students with special needs at the institution of higher education is investigated.
Materials and methods. The methods of studying scientific and pedagogical literature and theoretical analysis of information have been used when preparing the article.
Results. Summarizing the study, it can be noted that tutorial support helps to provide quality education for the students with special needs who study according to a general plan or an individual educational programme. With the tutor’s participation, this programme is built in accordance with the educational opportunities, individual characteristics, the state of the student’s somatic and neuro-mental health, taking into account the real possibilities of the educational environment of the institution of higher education. Regarding the fact that tutors deal with the problems of people with disabilities, they should be friendly, compassionate, familiar with the peculiarities of the functional limitations of students of different nosologies, and they must undergo special socio-psychological training. For the successful organization of tutors’ work at an institution of higher education, the efforts of faculties, departments, offices of educational and upbringing work, as well as the student volunteer service should be combined.
Conclusions. In the course of the study, it is stated that the important indicator of the efficiency of learning the students with special needs at the institution of higher education according to the individual educational programme with the tutorial support is an effective social cooperation of all the structural subdivisions and students. This will be reflected in their joint participation in various activities, as well as in mutual understanding and tolerance towards each other.

Формулювання проблеми. Нові цілі та завдання закладів професійної (професійно-технічної) освіти вимагають іншої, ніж у репродуктивному навчанні, організації мисленнєвої діяльності учнів, а саме критичного мислення. Це мислення є інтелектуальним процесом застосування навичок високого рівня (аналізу, синтезу, систематизації, узагальнення, оцінки інформації, зібраної суб’єктом учіння через спостереження, досвід, рефлексію, міркування та комунікації), який передбачає ясність, точність і узгодженість думок та актуальність і справедливість висновків. Структурний аналіз даного поняття «критичне мислення» дає підстави розглядати цей феномен крізь призму його компонентів: знань (професійних і загальних) – перший компонент, на основі яких можливо формувати і розвивати навички мислення високого рівня – другий компонент, уміння аргументовано комунікувати – третій компонент, та ціннісних установок особистості – четвертий компонент. Отже, уміння комунікувати вважаємо важливим складником критичного мислення майбутнього кваліфікованого робітника, який потребує більш детального вивчення.
Матеріали і методи. У дослідженні використано теоретичні (узагальнення навчально-методичних джерел для обґрунтування актуальності проблеми дослідження; аналіз комунікативних ситуацій), емпіричні (педагогічний експеримент для визначення рівня уміння комунікувати) та статистичні методи (критерій Ст’юдента для порівняння середніх) дослідження.
Результати. Визначено, що ефективність застосування обраних форм і методів проведення уроку підвищує уміння комунікувати як один із показників розвитку критичного мислення майбутніх кваліфікованих робітників.
Висновки. Для підвищення рівня розвитку критичного мислення, а саме показника уміння комунікувати доцільно застосовувати форми (урок повторення, узагальнення і систематизації, урок контролю і корекції знань, бінарний урок) і методи (проєктів, навчання в парах, case-методу та інтерактивних методів («Ажурна пилка», «Лінія цінностей», «Мозковий штурм», «Навчальна дискусія», «Сократівське опитування») при вивченні інформатичних дисциплін.
Ключові слова: критичне мислення, уміння комунікувати, рівень розвитку, майбутні кваліфіковані робітники.

COMMUNICATION SKILLS AS A INDICATOR OF CRITICAL THINKING DEVELOPMENT: EXPERIMENTAL RESULTS
N. Tsоma
Makarenko Sumy State Pedagogical University, Ukraine

Formulation of the problem. The new goals and objectives of vocational (vocational) education institutions require a different organization than the reproductive training of students' mental activity, namely, critical thinking. This thinking is an intellectual process of applying high-level skills (analysis, synthesis, systematization, generalization, evaluation of information collected by the subject of learning through observation, experience, reflection, reasoning and communication), which provides for clarity, accuracy and consistency of opinions and relevance and validity of conclusions. A structural analysis of this concept of “critical thinking” gives reason to consider this phenomenon through the prism of its components: knowledge (professional and general) - the first component, on the basis of which it is possible to form and develop high-level thinking skills - the second component, the ability to communicate reasonably - the third component, and value attitudes of personality - the fourth component. So, we consider the ability to communicate to be an important component of critical thinking of the future skilled worker, which requires a more detailed study.
Materials and methods. The study used theoretical (generalization of educational and methodological sources to justify the relevance of the research problem, analysis of communicative situations), empirical (pedagogical experiment to determine the level of ability to communicate) and statistical methods (student criterion for comparing means) of the study.
Results. It is determined that the effectiveness of the application of the selected forms and methods of the lesson increases the ability to communicate as one of the indicators for the development of critical thinking of future skilled workers.
Conclusions. To increase the level of development of critical thinking, namely, the indicator of the ability to communicate, it is advisable to apply forms (lesson of repetition, generalization and systematization, lesson of control and correction of knowledge, binary lesson) and methods (projects, training in pairs, case-method and interactive methods (“Openwork saw”, “Line of Values”, “Brainstorming”, “Educational Discussion”, “Socratic Survey”) in the study of computer science disciplines.

Формулювання проблеми. Відповідно до вимог керівних документів, у яких містяться вимоги до професійних якостей сучасних фахівців, останні повинні орієнтуватися в потоці інформації, що швидко змінюється, вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, знаходити найкращі варіанти рішень, тобто досліджувати конкретні професійні ситуації. Тому особлива роль у процесі фахової підготовки майбутнього фахівця відводиться формуванню самоосвітньої компетентності, яка забезпечує підготовку високопрофесійної творчої особистості, здатної до ефективної дослідної та професійної діяльності.
Матеріали і методи. Теоретичні методи: системний аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури; емпіричні методи: спостереження, анкетування з метою вивчення практичного досвіду професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії, ерготерапії у вітчизняних закладах вищої освіти на компетентнісних засадах; педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний).
Результати. Визначено, по-перше, що обов’язковість організації самоосвітньої діяльності майбутніх бакалаврів з фізичної терапії визначає ціннісне ставлення викладачів та студентів до формування самоосвітніх умінь та загалом самоосвітньої компетентності. По-друге, з’ясовано, що в педагогічній діяльності викладачі віддають перевагу репродуктивним методам навчання й організації самостійної роботи. Результати опитування засвідчили, що студенти загалом розуміють значення формування самоосвітньої компетентності для подальшої професійної діяльності. Опитування дозволило з’ясувати, що більшість студентів переконана в тому, що можна й потрібно використовувати різні наукові підходи, методи, засоби та форми самоосвітньої діяльності в майбутній професійній діяльності.
Висновки. Визначальним у самоосвітній діяльності майбутнього фахівця є актуалізація професійно зорієнтованих знань – процес трансферу набутих знань з потенційного стану в актуальну дію, їх відтворення та перенесення в нові професійні (життєві) ситуації. Рівень виконання самоосвітньої діяльності забезпечує ефективність професійної діяльності майбутніх фахівців.

Formulation of the problem. According to the requirements of the governing documents, which contain the requirements for the professional qualities of modern professionals, the latter should be guided in the flow of rapidly changing information, be able to compare, analyze, summarize, find the best options for decisions, ie to explore specific professional situations. Therefore, a special role in the process of professional training of the future specialist is given to the formation of self-educational competence, which provides the training of highly professional creative personality, capable of effective research and professional activity.
Materials and methods. Theoretical methods: systematic analysis of scientific, psychological and pedagogical, methodical literature; empirical methods: observation, questioning in order to study the practical experience of professional training of future specialists in physical therapy, ergotherapy in domestic higher education institutions on a competent basis; pedagogical experiment (ascertaining and formative).
Results. First, it is determined that the obligation to organize the self-educational activities of future bachelors in physical therapy determines the valuable attitude of teachers and students to the formation of self-educational skills and, in general, self-educational competence. Secondly, it has been found that teachers prefer reproductive methods of teaching and organizing independent work in pedagogical activity. The results of the survey showed that students generally understand the importance of building self-educational competence for further professional activity. The survey revealed that most students are convinced that different scientific approaches, methods, tools and forms of self-educational activity can and should be used in future professional activities.
Conclusions. Determining in the self-educational activity of the future specialist is the actualization of professionally oriented knowledge - the process of transferring acquired knowledge from the potential state to the actual action, their reproduction and transfer to new professional (life) situations. The level of performance of self-educational activities ensures the efficiency of professional activity of future specialists.

Постановка проблеми. Досліджуючи проблеми професійної освіти та її результати, варто говорити не лише про набуття знань, умінь та навичок у професії, а і підготовку молоді до співіснування в соціумі, де людина себе має почувати впевнено і щасливо. Це висуває наперед проблему ефективної організації міжособистісних взаємин, яскравим показником якості яких є здатність до вирішення конфліктів. Мета статті: описати феномен конфліктологічної культури крізь призму професійної підготовки фахівця.
Матеріали і методи: термінологічний і структурний аналіз дефініцій «культура», «конфлікт», «грамотність», «компетентність» для визначення родових понять феномену «конфліктологічна культура» та його визначальних характеристик, узагальнення результатів наукових розвідок для визначення стану розробленості проблеми; моделювання для ідеалізації процесу формування конфліктологічної культури.
Результати. Конфліктологічна культура фахівця – складне інтегративне утворення, яке характеризується здатністю використати власний життєвий досвід і особистісні надбання (набуті знання, уміння та навички) для усвідомлення, сприйняття, аналізу і вирішення конфліктів у професійному середовищі. Феномен конфліктологічної культури фахівця має нетривіальну структуру, до якої входять культура ціннісно-смислової сфери, культура мислення, культура почуттів, комунікативна культура, культура уяви, усвідомлення контексту. Зазначені компоненти починають своє формування, як правило, ще зі школи (конфліктологічна грамотність) та набувають свого подальшого розвитку під час професійної підготовки (конфліктологічна компетентність) і професійної діяльності (конфліктологічна культура). Чітких меж у переходах від конфліктологічних грамотності, компетентності, культури не існує, оскільки це особистісні надбання кожного.
Висновки. З огляду на швидкі зміни у соціумі, що викликані глобалізаційними процесами в економіці, інформатизацією, проблемами безпеки тощо, професійна підготовка фахівців має обов’язково передбачати формування конфліктологічної компетентності, яка сприятиме розвитку конфліктологічної культури. Взаємодія в процесі спільної навчальної та навчально-професійної діяльності має узгоджуватися з предметною специфікою професійної підготовки і реалізовуватися у всіх типах взаємодії учасників освітнього процесу. Важливо, щоб майбутні фахівці набували досвіду творчої конфліктологічної професійної діяльності в усіх типах конфліктної взаємодії.

Formulation of the problem. Researching the problems of vocational education and its results, one should not only talk about acquiring knowledge, skills and skills in the profession, but also preparing young people for coexistence in a society where a person should feel confident and happy. This puts forward the problem of effective organization of interpersonal relationships, a clear indicator of the quality of which is the ability to resolve conflicts. Purpose of the article: to describe the phenomenon of conflict culture through the lens of professional training.
Materials and methods: terminological and structural analysis of definitions of "culture", "conflict", "literacy", "competence" to define generic concepts of the phenomenon "conflictological culture" and its defining characteristics, generalization of the results of scientific explorations to determine the state of development of the problem; modeling to idealize the process of forming a conflict culture.
Results. Conflict culture specialist - a complex integrative formation, characterized by the ability to use their own life experience and personal skills (acquired knowledge, skills) for awareness, perception, analysis and resolution of conflicts in the professional environment. The phenomenon of the conflicting culture of the specialist has a non-trivial structure, which includes the culture of the value-semantic sphere, the culture of thinking, the culture of feelings, the communicative culture, the culture of imagination, the awareness of the context. These components begin their formation, as a rule, from school (conflict literacy) and continue to develop during training (conflict competence) and professional activity (conflict culture). There are no clear boundaries in the transitions between conflicting literacy, competence, culture, as this is everyone's personal property.
Conclusions. In view of the rapid changes in the society caused by globalization processes in the economy, informatization, security problems, etc., the professional training of specialists should necessarily provide for the formation of conflicting competence, which will contribute to the development of conflict culture. The interaction in the process of joint educational and training activities should be consistent with the specifics of vocational training and be implemented in all types of interaction of participants in the educational process. It is important for future professionals to gain experience of creative conflict-related professional activity in all types of conflict interaction.

Постановка проблеми. Стаття присвячена питанням готовності майбутнього викладача професійного навчання у галузі транспорту до застосування ІКТ. На сьогодні відсутні наукові дослідження, присвячені системному вивченню процесу формування готовності цієї категорії інженерно-педагогічних працівників. Метою статті є визначення основних компонентів готовності майбутнього викладача професійного навчання у галузі транспорту до застосування ІКТ у професійній діяльності.
Матеріали і методи: теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація – для вивчення науково-теоретичних положень і практичного досвіду формування готовності майбутніх інженерів-педагогів в галузі транспорту до застосування ІКТ у професійній діяльності; абстрагування, моделювання, рефлексія власної науково-педагогічної діяльності – для обґрунтування та розроблення моделі системи формування готовності майбутніх інженерів-педагогів у галузі транспорту до застосування ІКТ в професійній діяльності й визначення організаційно-педагогічних умов її ефективного функціонування.
Результати. Уточнено поняття «готовність до діяльності» майбутніх викладачів професійного навчання. Визначено структуру готовності майбутніх викладачів професійного навчання у галузі транспорту до застосування ІКТ.
Висновки. вчені-дослідники визначають структуру професійно-педагогічних умінь вчителя (викладача), виходячи з функцій педагогічної діяльності, етапів управління освітнім процесом та логіки процесу розглянутої діяльності. Аналіз науково-педагогічної літератури та результатів власного дослідження свідчить, що для виявлення компонентного складу умінь застосування ІКТ у професійній діяльності необхідно опиратися на такі структурні складові діяльності викладача професійного навчання у галузі транспорту, як: гностична, проектувально-конструктивна, контрольно-оцінювальна, організаційна та комунікативна. Відповідно розрізняють гностичні, проектувально-конструктивні, контрольно-оцінювальні, організаційні та комунікативні вміння застосування ІКТ у професійній діяльності, зокрема і викладачем професійного навчання в галузі транспорту.

Formulation of the problem. The article deals with the readiness of future teachers of vocational training to apply ICT as a pedagogical category. At present, there are no scientific studies on the study of the process of forming readiness of this category of engineering and teaching staff. The purpose of the article is to identify the main components of a future teacher's professional readiness in the field of transport for the application of ICT in professional activity.
Materials and methods: theoretical: analysis, synthesis, generalization, comparison, systematization - to study the scientific-theoretical provisions and practical experience of forming the readiness of future engineers-educators in the field of transport to use ICT in professional activity; abstraction, modeling, reflection of own scientific and pedagogical activity - to substantiate and develop a model of the system of formation of future engineers-pedagogues in the field of transport for the application of ICT in professional activity and to determine the organizational and pedagogical conditions of its effective functioning.
Results. The concept of “readiness for activity” of future teachers of vocational training has been determined.  The structure of future teachers' training in the field of transport for the application of ICT has been determined.
Conclusions. Scientists-researchers determine the structure of professional and pedagogical skills of the teacher (teacher), based on the functions of pedagogical activity, stages of management of the educational process and logic of the process of the activity. The analysis of the scientific-pedagogical literature and the results of own research shows that in order to identify the component composition of ICT skills in professional activity, it is necessary to rely on such structural components of the teacher's professional training in the field of transport as: gnostic, design-constructive, control and evaluation, organizational and evaluation communicative. Accordingly distinguish gnostic, design and construction, control and evaluation, organizational and communication skills in the use of ICT in professional activity, including the teacher of professional training in the field of transport.